24.02.2024
Цей день залишився в наших серцях як той момент, коли ще можна було не знати, що буде далі. Це була остання мить спокою, яку ми втрачаємо назавжди… Бо ми заплатили зруйнованими долями… Бо навіть після перемоги нам болітиме за кожен удар, за кожен знищений будинок, за кожну історію, за кожне серце, яке перестало битися …💔
А тепер наше життя вимірюється кількістю «прильотів» за день…
Але навіть після цього ми пам’ятаємо. І будемо пам’ятати, як це — бути вільними. Як це, коли в небі літають пасажирські літаки з Борисполя, як це, коли з Київського залізничного вокзалу відправляється потяг «Київ-Донецьк-Луганськ», як це, коли твій будинок не зруйнований, і всі рідні живі… Як це, коли можна дихати, і закриваючи очі, не уявляти ґрати на небі… Як це, коли не чекаєш обміну з полону, і на кладовищі жодного прапора… і ти не знаєш, що таке 200… Як це, коли просто 9 година - початок робочого дня, а не пекельна вічна хвилина болю? Як це, коли ще не в зруйнованому вщент Маріуполі ви йдете на Набережну пити каву, а Азовсталь відома лише промисловими послугами … Як це?
Цей день став для нас символом надії. Надії, що повітря, якого не вистачає, до нас повернеться, і ми знову сядемо в потяг чи літак, але не для евакуації, а для того, щоб повернутися додому. Ми повернемо тіла загиблих, ми дочекаємося обміну всіх, ми збережемо пам’ять, ми повернемося в зруйновані будинки. Ми будемо плакати, але це буде ПЕРЕМОГА! Ми не здамо свої території, бо для нас це більше, ніж просто земля — це наша кров, яка наповнює все навколо, бо це той код, назва якого — ВОЛЯ!
Учні 10 класу підготували відеоматеріал «Останній мирний день» до роковин пам’яті початку війни, що триває вже 11 років (3 з яких - повномасштабного вторгнення) нашої юної незалежности та понад кілька століть окупації й боротьби за можливість бути українцями на рідній землі …
🕯️Вічна памʼять всім, хто поклав своє життя заради нашого… Ви і є наш яскравий синьо-жовтий стяг, що гордо майорить в небі над Україною! 🇺🇦
